Турківська районна рада

НАЙВАЖЧЕ ЗМІНИТИ ПСИХОЛОГІЮ ЛЮДИНИ – ВИРОБИТИ РОЗУМІННЯ, ЩО ВЧОРАШНІЙ ДЕНЬ МИНУВ І ТРЕБА ДУМАТИ ПРО ЗАВТРАШНІЙ

Переглядів: 2071

Практично всі 27 років нашої незалежності живемо в стадії реформ. На жаль, зазвичай малоефективних, або й взагалі безрезультатних. У цьому контексті в народі навіть сформувалося лайливе словосполучення –  «А щоб ти жив в часи реформ!». В  ньому йдеться про те, щоб той, кому адресований  вислів, на собі відчув весь дискомфорт реформаторства.

Нещодавно черговим випробуванням для українців стала медична реформа, яку сьогодні коментують всі, починаючи від прибиральниці в найвіддаленішому селі, й закінчуючи першими особами держави. Хоча люди живуть надією: а ось щось зміниться на краще. Попри різноманіття думок, медицина й справді потребує змін, але, безперечно, взаємовигідних з одного боку – для пацієнтів, з іншого – для самих медиків.

Сьогодні цю актуальну тему ми уже не вперше попросили прокоментувати голову Турківської районної ради, члена госпітальної  ради від Турківщини при департаменті охорони здоров’я Львівської ОДА  Володимира Лозюка.

– Володимире Омеляновичу, спілкуючись з мешканцями району, знаю, що їм цікаво почути Вашу думку з приводу медичної реформи не лише як керівника, а й як звичайного жителя, як пацієнта.

Так, на превеликий жаль, ми ніхто не застраховані від хвороби, а відтак й від медичної допомоги. А від того, наскільки вона буде ефективною, адекватно, власне й формується думка про медицину взагалі, про фахівця медичної галузі й про необхідність реформ, в часі яких ми сьогодні живемо.

Так сталося, що в силу різних обставин, ми стали учасниками цього непростого процесу, часто навіть  і його творцями. І це не  пафосні  слова, а життєва реальність. Від того,  яке місце кожен з нас займе в реформаторському процесі, наскільки щирою  і виваженою буде позиція, залежить й майбутня доля реформи. Як відомо, на Турківщині вже зроблено перший крок реформи – зареєстровано центр надання первинної медико-санітарної допомоги, а  15 січня   ця установа отримала  ліцензію на медичну практику як первинна ланка. Сьогодні стоїть принципове питання – надання якісних медичних послуг. Власне, для цього й була затіяна реформа. Теперішня медична система  є неефективною, в першу чергу, коли йдеться про малоімущі верстви населення.

Самі медики розповідають, що досить часто хворому не потрібно їхати до стаціонару, а медичну допомогу він може отримати в сімейного лікаря, а чи навіть у фельдшерсько-акушерському пункті, зберігши кошти та час. Але, на жаль, на даному етапі ми не можемо це забезпечити повноцінно. Причина вагома, хоч і банальна, – не вистачає медиків, сімейних лікарів. А такий фахівець, чи це в районному центрі, а чи в сільській амбулаторії,  має стати основним і головним помічником та консультантом для пацієнта. З розповідей старших людей неодноразово доводилося чути, яку довіру, здобуту завдяки високій кваліфікації, мав сільський лікар в часи Австро-Угорщини. Чому ж у нас такого не може бути?

На моє глибоке переконання, сьогодні, коли ми запустили перший етап реформи, не пацієнт має йти до медика первинної ланки, а навпаки – медик має володіти повною інформацією про підопічних ймовірних пацієнтів. Кожна людина у найвіддаленішому селі, особливо самотня, має мати номер телефону медичного працівника, за яким, в разі необхідності, можна звернутися за консультацією чи викликати фахівця додому. А медик має володіти вичерпною інформацією про хронічні захворювання людини, що підписала з ним декларацію, у постійному контакті відчувати ритм життя пацієнта. А що ми маємо зараз? Поки людина не прийшла до амбулаторії, медик сидить і чекає, коли закінчиться робочий день. Це роками виробилася така згубна тенденція – важливо відсидіти на роботі, і зовсім немає значення, що ти зробив за день. В будь-якому випадку бюджет заплатить гроші.

Я маю велике сподівання і віру, що найближчим часом ситуація байдужості зміниться: медики первинки докладуть всіх зусиль, щоб підписати максимальну кількість декларацій, і почнеться ефективна високооплачувана  робота для медиків і корисна для пацієнтів. На цьому нещодавно ми наголошували на нараді з працівниками первинки.

Важливим фактором є й широка роз’яснювальна робота щодо перспектив реформ і кінцевої мети. Для прикладу, якщо в селі не функціонує ФАП, має бути достатньо інформації, куди звертатися місцевому жителю в разі необхідності. Для цього на будинку сільської ради, магазині, чи іншої  людної будівлі, мають бути вивішені інформаційні листки, такі собі «дорожні карти» для людей. І людина, прочитавши інформацію, є обізнаною, як їй діяти в разі проблемної ситуації щодо власного здоров’я, чи здоров’я близьких.

І ще одне. На мою думку, працівник первинної ланки, якщо він хоче бути ефективним і корисним, має відвідати кожну оселю в найвіддаленішому селі з тим, щоб знати, хто в ній живе, які недуги переслідують членів родини. Чим більше інформації, тим краще. Хоча я розумію, що зараз, коли все завалено снігом, це зробити важко. Але прийде весна, літо, і цим принципово потрібно зайнятися, якщо медик справді дбає про свою репутацію й хоче мати пристойну зарплату. Знаємо, що реформа передбачає принцип «гроші ходять за пацієнтом». І в цьому контексті надзвичайно важливим є  те, щоб змінилася психологія медика, було чітке розуміння, що запорука його фінансового благополуччя – надання якісних послуг.

– Володимире Омеляновичу, коли йдеться про первинну ланку медицини, багато нарікань на недостатнє забезпечення транспортом.

– Транспорт є. Але через те, що первинка поки що ефективно не працює, немає коштів на утримання транспорту, закупівлю пального, ремонт. Їх не в повній мірі вистачає на зарплату та податки. Причина – мала кількість підписаних декларацій. Але маю надію, що вже найближчим часом ситуація зміниться й матимемо угод з пацієнтами не 9 тисяч, а принаймні удвічі більше.

Хочу заспокоїти стурбованих, що машини, що закріплені за амбулаторіями, ніхто не продавав. Інше питання – деякі з них потребують ремонту. На це знову ж таки необхідні кошти. Загалом, первинка має чотири УАЗи, три «Опелі» та два «Дастери» для Либохірської та Нижньояблунської амбулаторій, які зараз перебувають на зберіганні у Львові.

– Ви як член госпітальної ради при Департаменті охорони здоров’я ЛОДА, напевно, володієте інформацією: яка ситуація з підписанням декларацій в інших районах області?

– Важко відповісти однозначно на це питання, адже керівники районів та медики можуть й «прикрашати» ситуацію з підписанням декларацій. Хтось каже про стовідсоткове підписання, інші –  про 75-відсоткове. Але нас це має цікавити менше всього. Важливо, щоб на Турківщині, де є 50 тисяч населення, бодай половина була охоплена підписанням. Я розумію, що зробити це не просто: катастрофічно не вистачає сімейних лікарів. Хоча маємо гарні амбулаторії – в Ільнику, Верхній Яблуньці, Верхньому, Боберці. Районна рада навіть готова створити зразкові умови для проживання сімейного лікаря, який виявить бажання поїхати в село. Але в даний час великого рвіння не спостерігаємо. З шести інтернів, навчання яких проплачував  наш район, за моєю інформацією, повернутися на Турківщину готові лише двоє. Інші підуть собі шукати кращої долі. Можливо, влаштуються в якомусь із обласних центрів, або навіть, як добрі фахівці, поїдуть за кордон. І це природно: людина завжди шукає там, де краще. У великому місті медику значно простіше підписати декларації чи відвідати хворих у двох-трьох  висотних будинках на одній вулиці, а у нас потрібно подолати лікарю десятки кілометрів. Та й невідомо, чи буде від цього результат. Я вважаю, що медик, який готовий піти працювати в сільську лікарську амбулаторію, скажімо, на Турківщині, має отримувати пристойну заробітну плату з державного бюджету – для прикладу, 18-20 тисяч гривень. А вже на штат амбулаторії заробляти згідно підписаних декларацій. Було би добре, якби творців реформ, які звикли працювати шаблонно, без врахування специфіки регіонів, привести в наш район, щоб пройшлися селами Багнувате, Карпатське, Красне чи Закіпці… Можливо, після таких подорожей, вони б звернули увагу на те, що в нашому районі населені пункти надзвичайно розкидані, з важкою доступністю, часто до хворого треба йти пішки по декілька кілометрів, адже через бездоріжжя, або взагалі відсутність дороги, туди заїхати неможливо.

– Володимире Омеляновичу, очевидно, на засіданнях госпітальної ради порушуються питання, що стосуються реформування вторинної ланки медицини. Для нас це актуально?

– Загалом для Турківщини тут перспективи примарні. Вважаючи, що депутати районної ради прийняли дуже правильне рішення, коли мене та голову райдержадміністрації Олександра Лабецького делегували представляти інтереси району в цьому дорадчому органі. Таких районів є небагато. Я можу без жодних застережень висловлювати свої думки та пропозиції на засіданнях, незалежно від того, чи подобаються вони керівнику департаменту, чи ні. Є райони, які довірили місця у госпітальній раді виключно медикам – головним лікарям, лікарям, та навіть завідувачам ФАПів. Не ставлячи під сумнів їх фаховість та принциповість, розумію, що вони далеко не завжди можуть, в силу ієрархічної залежності, відверто сказати свою думку. В житті всяке може бути: дивись, доведеться звернутися до департаменту по допомогу, тоді там тебе не зрозуміють.

Думаю, що уже у 2020 році реформа торкнеться безпосередньо вторинки. І від того, яка там буде ефективність роботи, залежить й подальше функціонування відділів. Якщо, скажімо, з первинки  пацієнтів скеровуватимуть на лікування у терапевтичне відділення Турківської КЦРЛ, а не десь до Львова, чи до Самбора, то, зрозуміло, що цей підрозділ залишиться. А коли, для прикладу, в хірургії проводитимуть  незначну кількість оперативних втручань, через те що пацієнти їхатимуть до Львова, або ж банально не буде кому проводити операції, то й стане питання про доцільність функціонування такого відділу. Його можуть ліквідувати, або ж приєднати до якогось іншого, в межах госпітального округу. Все залежить від ефективності роботи медиків. Я боюся, що на Турківщині може залишитися два-три відділи, хоча направду цього аж ніяк не хотілося б.

Інше питання – за десять-п’ятнадцять років, якщо нічого не зміниться в кадровому забезпеченні – у нас просто нікому  буде проводити операції. Теперішні оперуючи хірурги підуть на пенсію, а  молодих, які б мали досвід проведення операцій, просто не буде. І тут  вже зараз  над цією проблемою нам серйозно треба думати.

Виконувач обов’язків головного лікаря Костянтин Коробов працює над тим, щоб бодай частково залучити до проведення операцій в Турківській КЦРЛ медиків зі Львова. В цьому – досвід для наших хірургів та користь для пацієнтів. Їм не треба їхати за сотні кілометрів. 

На вторинці діятиме такий же принцип, як і в первинній ланці – «гроші ходять за пацієнтом». Для прикладу, хірурги провели операцію на апендицит,  відобразили це у документах, відповідно  служба здоров’я заплатить їм за це. Знаю, що прочитавши це, багато людей можуть задати слушне запитання: а скільки коштуватиме така операція? У світовому досвіді в цьому плані передбачено як нижню межу, так і верхню, відповідно до складності оперативного втручання,  загального стану хворого та супутніх хвороб, з якими він живе. На практиці забирають по 20 відсотків, як з нижньої межі, так і верхньої, а вже орієнтовну ціну визначають посередині. Хоч, звичайно, і тут можуть бути різні нюанси.

На мою думку, головною   проблемою  в реформуванні медицини на Турківщині є нестача кваліфікованих кадрів. Хоч, до речі, вона є актуальною і для освіти, культури, інших галузей.

– Володимире Омеляновичу, в  цьому контексті хочеться запитати, як вдасться вирішити кадрове питання, коли на Турківщині, для прикладу, буде створено 4 спроможні територіальні громади?

– На моє переконання, в межах теперішніх границь нашого району має бути одна громада. І не тому, що я так хочу, як дехто каже, через свої приватні інтереси. Мовляв, буду довічним керівником району. Ви можете собі уявити, де знайти, для прикладу, Нижньояблунській територіальній громаді 30 фахівців з різних галузей, які б мали працювати тут? Коли зараз в сільській раді с. Верхнє, Кривка та інших не можна заповнити вакансію бухгалтера, через те що просто немає людини відповідної кваліфікації. І з кожним роком ця проблема для нас буде   все актуальнішою. А, як відомо, всі  вакансії заповнюватимуться через конкурс.

Для тих, хто  відстоює створення  чотирьох громад, раджу поцікавитися досвідом Самбірщини. Там  так звані спроможні громади, які не можуть дати собі ради, для цього в них немає фінансового ресурсу, уже просять приєднання до багатших. А ті, відповідно, не хочуть брати на своє утримання бідняків. Їм без них комфортніше жити. Так, на перших початках держава  фінансово стимулювала створення громад, але це, так би мовити, для зацікавлення. У разі створення громади, сьогодні на її плечі ляжуть, скажімо, навчальні заклади (початкова школа, де навчається менше 25 дітей,  школа І-ІІ ступенів – менше ста дітей).

Уже найближчим часом я хочу замовити фахове економічне обґрунтування, з глибоким аналізом перспектив району в складі однієї громади, та в складі, для прикладу, чотирьох. Маючи такий документ, зібрати всіх зацікавлених осіб – медиків, педагогів, працівників культури, голів сільських рад – й фахово, покроково довести до них можливу перспективу. До того ж, запросимо тих голів територіальних громад з сусідніх районів, голів районних рад, які сьогодні не можуть дати собі ради. Щоб була реальна картина. А не так, як рік тому– влада проводила зібрання на Турківщині й пререконувала, яке щастя в створенні  спроможних територіальних громад! Для наочності, запросили й надали слово керівникові Новокалинівської територіальної громади, яка одна з небагатьох на Самбірщині дає собі раду. І завдяки тому, що на її території є військова частина. Сьогодні нам треба  принципово поговорити про те, з яких джерел наповнюватимуться бюджети громад і яку мережу соціально-культурної сфери  вони зможуть утримати.  Можна розказувати багато і улесливо на догоду вищому керівництву держави, але нарешті треба опуститися на грішну землю, взяти калькулятор і чітко прорахувати, як і за яких обставин ми можемо жити в непростих рельєфних та кліматичних умовах на Турківщині.

Розмову вів Василь Васильків.



« повернутися до списку новин